Уже в продаже

Опрос

Пользуетесь ли вы дисконтной картой "Чудо"?

Да
Нет
Впервые слышу о существовании такого дисконта



Сценарий юбилея 30 лет с конкурсами
Сценарии юбилеев, Сценарий юбилея 30 лет, сценарии юбилеев женщине, сценарий юбилея мужчине, сценарий
Сценарий для любого торжества - на свадьбу,юбилей,праздник,песни
Опубликовано: 01.09.2018 Лучшие праздники Волгограда и Волжского Празднование первого дня рождения
Смешной новогодний сценарий для старшеклассников "Плененный Дед Мороз"
Празднование Нового года в старших классах должно быть нетривиальным и прикольным. Ведь ребята, учащиеся
Конкурсы на 8 марта для корпоратива
В женский день 8 марта, кроме традиционных букетов и поздравлений в смс или на открытках, на предприятиях


MARILYN MANSON - Кінець картонного Гітлера - Звукі.Ру

Настав час стандартних анотацій. Рекламний текст з афіші нового фільму з точністю до букви відтворюється навіть на обкладинці піратського DVD, уривок журнальної рецензії якимось чином встигає прописатися на зворотному боці відрецензованих диск, а стаття про Marilyn Manson з останнього "МК-Бульвару" була скрупульозно повторена в поширювалася перед концертом листівці. В розгорнутій дискографії групи як в статті, так і в листівці начисто відсутнє згадування альбому "Antichrist Superstar". Чи то з міркувань політкоректності, то чи через недбалість укладачів, які не спромоглися, схоже, пригадати навіть власну статтю "Заводний Люцифер" (МК-Бульвар, 6-12 грудня 1999 року). Ну не було цього альбому, шановні фанати. Не було. І утрітесь.

Та й яка різниця, є в списку альбом чи ні? Це ж концертна група, і її треба бачити. Трохи менш стандартна стаття в "Великому Місті" обіцяла публіці "нескінченні переодягання, гуркіт хитрих механічних пристроїв і ретельно продумане високобюджетне шоу". Чесно кажучи, на це для багатьох, які увійшли під склепіння "Олімпійського" увечері 21 червня, була остання надія. Бо в новому столітті "шок-рокери, які закрили 90-е", що вже гріха таїти, наробили купу помилок. Якщо програма "Holy Wood" (2000) просто не відкривала слухачеві нових горизонтів в порівнянні з феноменальним "Mechanical Animals" (1998), то після виходу "The Golden Age Of Grotesque" (2003) стало остаточно ясно - група застрягла в затишній колії дратівливо -доходной антиестетики. Правда, втратила при цьому кількох ключових музикантів. Басист і постійний співавтор здебільшого пісень Твіггі Рамірез "засох і відвалився" в процесі запису, оригінальний гітарист Джон Ловро, чия поява в складі групи, в общем-то і забезпечило успіх альбомами 1998 і 2000 років, скіпел, як пар зі щей, трохи згодом. Але ж зміни складу - це природний процес еволюції ансамблю, чи не так? "It's the evolution - monkey, man and the gun ..." Та й яка різниця, хто грає в групі? Ми ж прийшли дивитися на двометрового мужика в жіночих панчохах, вірно?

Гаразд. Прийшли і дивимося. Завіса, за стародавнім американському звичаєм, поповз зверху вниз. Сцена виявилася якась до непристойності скромна (навіть в порівнянні з московським концертом 2001 року), і ніяких особливих чудес не обіцяла. Двометровий мужик з гітлерівською чубчиком вихромал на сцену, розмахуючи якимось кадилом і істерично голосячи. Вечірку відкрив тандем "God Eat God" "The Love Song". Продовжила дію "Disposable Teens", випереджаючи яку, начальник групи процитував перші рядки бітлівської "Revolution". Чи не варто було і намагатися: кошмарне виконання. Та й в рефрені самої пісні вокаліст раз у раз ковтав слова. Потім була "mOBSCENE" c перевдяганням у військову форму ( "Його б, ..., на передову ...", - пробурмотів якийсь кремезний чувак в партері) з усіма старанно злизала у Faith No More дитячими хорами в запису. Хоча басист Тім Скольд і робив вигляд, що виконує всі ці голоси в одну глотку в другій мікрофон. Пісні гралися або один в один зі студійними оригіналами, або із застосуванням псує картину відсебеньок: незважаючи на всі зміни в особистому складі хоч скільки-небудь переконливо імпровізувати група як і раніше не в змозі. Та й кому це потрібно в nu-metal? У самого Менсона якого б то не було співу в порівнянні з тим же 2001 роком, не спостерігалося зовсім - тільки крики і хрип. Якщо відмовитися від того, що перед тобою - "та сама" гурт, який виконує пісню з "того самого" диска, звучанням гралися в той вечір дрібнички на зразок "Get Your Gunn" і "Irresponsible Hate Anthem" нагадували потуги стандартної піонерської треш-дет- блек-марення-групи, Лаба, можливо, в цей же самий момент в якомусь запалюванням клубі на іншому кінці міста. "Is it the evolution? .."

Шоу теж почалося. Клавіші Мадонни Уейна Гейнс на цей раз не Дригало на ліфтової пружині, а були підвішені на якійсь подобі двоспальним шибениці. Гейнс, більше не радує око панковским гребенем і нашитими на каптан світлодіодами, діяльно розгойдував всю цю конструкцію, прикладаючись між піснями до пляшки або відвертаючись до другої ударній установці. Грав він на клавішах по-справжньому, або тупо перемикав на зміні номерів заздалегідь забиті в них електронні ефекти - по положенню його пальців було зрозуміти важко. Зате в "Tourniquet" Менсон традиційно пройшовся по сцені на ходулях. Правда, цього разу без прожекторів на плечах. Взагалі, візуальний ряд був значно біднішими концерту чотирирічної давності. Чи то коштів не вистачило, чи то вирішили, що небалованние російські придурки зжеруть все і так. Складалося враження мляво-завченою імітації музикантами самих себе.

Були, втім, на концерті і випадки імітації іншого роду. На "Personal Jesus" зал вибухнув овацією. Правда, пісня настільки повторювала оригінал Depeche Mode, що впору визнати наших Тараканов новаторами найвищої категорії.

Стара-добра "Great Big White World" загального тяжкого враження виправити вже не могла. Так, спершу було приємно ностальгічно згадати кінець 90-х, але вже десь до середини номера виникло стійке відчуття, що спочатку присутні в пісні нерв і надрив тепер підміняються завченим взриківаніем і налягання на гітари в чітко визначених місцях. Знову шваркнута про сцену мікрофонна стійка. Знову технік спритно потягнув її за сцену, перевірив - не зламалася чи, і так само спритно повернув назад. Це вже чи то в п'ятий, чи то в десятий раз. Незрозуміло навіщо задник сцени прикрасила криво висить біла фіранка, на тлі якої музиканти затягнули "Tainted Love". Садо-мазо-гімн всіх часів і народів, куди ж без нього. Зрозуміло, відшмагати аудиторію батогом у групи не вийшло, але що передує "Fight Song" ексклюзивну російську фразу "Баби - суки!" ми від Менсона почули. На жаль, на те, щоб вивчити продовження ( "... а сонце - (гр) ебанний ліхтар!") Його розумових здібностей мабуть не вистачило. Але дівчаткам в залі, деякі з яких красувалися в радикально чорних панчохах, трусах, підв'язках, але без візуально спостережуваних спідниць (я не жартую), все одно сподобалося. Садо-мазо, йолки-палки. Модна тема, мати її так.

Щодо світлий момент шоу - балада "Nobodies" з саундтрека фільму "From Hell" з Джонні Деппа. Зворушливий клавесінчік, зворушливий Менсон, блукаючий під бутафорським снігопадом в раскляченной шапці-вушанці. У розпал пісні в танцювальному партері несподівано виникли якісь захекані наречені, ледве встигли на концерт кумирів прямо з Палацу одружень. Прямо зараз сльози потечуть. На жаль, і тут не обійшлося без ложки дьогтю - ретельно збираючи весь приспів до куплета внутрішнє напруження пісні вокаліст місцями витрачав вкрай нераціонально, починаючи надсадно кричати занадто рано. Ще одне в міру ностальгічне занурення в 90-е - "Dope Show" з кокетливо прикрасила задник російським написом "наркота". Просвітлення закінчилося на "Rock Is Dead", де Менсон тупо і бездарно вилетів на весь перший куплет з тональності (було б з чого вилітати ...). Фальшак, правда, майже ніхто не помітив. А якщо і помітив, то виду не подав. Яка різниця, це ж пісня з "Matrix"! Отже, вже вдруге з кращого альбому групи на московській землі було зіграно всього три пісні. Причому одні й ті ж.

Але це була ще не сама справжня лажа. Справжню лажу група з ентузіазмом продемонструвала на "The Golden Age Of Grotesque", зігравши цей номер поперек тональності, ритму і всього іншого. Мабуть, так і було задумано для того, щоб Скольд зміг досхочу поползать по сцені, тягнучи за собою стильний білий контрабас, а Менсон - витворяти щось на рідкість непотрібне і антимузичною з саксофоном. Після неминучою "Sweet Dreams" частина глядачів покинула танцювальний партер, та так і не повернулася, справедливо розсудивши, що всі вони вже чули. Загремевшая їм у спини "Beautiful People" після пари-трійки зіграних раніше аналогічних бугі-вугі і справді годилася лише на те, щоб закрити концерт. На екрані методично змінював один одного якийсь дуже вже маленький, і в неякісному виконанні, набір слайдів, що представляють публіці портрети дядечка Алістера, батьки Чарлі і інших приємних у всіх відношеннях особистостей. На коді Скольд підкинув бас і не спіймав. Наступила перерва, протягом якого частина публіки кликала групу на біс, частина - втомлено обсипалася з трибун у фойє.

На біс Менсон, зображуючи лялькового фюрера, трохи покричав з трибуни, прикрашеної значком "висока напруга". Позаду сидів технік, стежив, що б все це споруда не гупнуло на сцену. На цьому шоу і закінчилося. Да-а ... "Ми дивно зустрілися, і дивно розійдемося ..." Публіка потягнулася до виходів. "Уявляєш, півтора шматка відвалив, а за що - незрозуміло ...", - бубонів хтось, притискаючи до вуха мобільний.

Рідна Америка і гостинна Росія, схоже, загубили Marilyn Manson остаточно. Творити в державі, де пуканье в мікрофон можуть забезпечити попереджає стікером, оголосити актом соціального протесту, розрекламувати, як екзотику, і вигідно продати в п'ятнадцяти варіантах, виявилося якось занадто просто. Їздити з половинним шоу в країну, де навіть прес-агенти роблять помилки в твоїй дискографії, а фанати захоплено приймають мерзенні прилюдні образи - ще простіше. Кажуть, на що проходила в Японії виставці "EXPO 2005" російський павільйон прикрашає заморожений мамонт. Як в анекдоті: "Росія - батьківщина слонів". І одночасно кладовищі рок-мамонтів. Сьогодні на концерти групи радісно вдаються наречені - років через десять група, помінявши в складі всіх і вся, крім вокаліста, буде виступати на наших новорічних телешоу, корпоративних вечірках і ювілеях супермаркетів замість Кріса Нормана і Nazareth. Схоже, до ролі почесних російських рок-пенсіонерів музиканти почали готуватися завчасно. І це, загалом-то, правильно. У великому рок-світі є місце сивочолим Полу МакКартні, Міку Джаггеру або Оззі Осборна - але спробуйте уявити в ньому людей похилого віку Marilyn Manson. Нісенітниця якась виходить. А молодим ніхто з них вже не помре. Чи не той випадок.

Та й яка різниця, є в списку альбом чи ні?
Але ж зміни складу - це природний процес еволюції ансамблю, чи не так?
Ми ж прийшли дивитися на двометрового мужика в жіночих панчохах, вірно?
Та й кому це потрібно в nu-metal?
Quot;Is it the evolution?

Войти

Найти








Контакты

г. Запорожье
пр. Ленина, 170-В, к. 26
Тел.: (061) 270-62-58/59
© 2009 Журнал для родителей «Чудо»